|
В британських, гальських легіонах |
хиба вона не дає занадто блискучого образу тієї самої лютої дійсности, якої ми й досі позбутись не можемо, яка й самого запального проповідника волі заслала „муштруватися“ в далеких азіятських легіонах? Та повстаючи проти всякої неволі й кривди, картаючи гнівним словом своїм кривдників, Шевченко ніколи не забував, що вони тільки через те силу мають, що їм сами невольники потурають з несвідомости своєї та полохливости. Раз-по-раз зривається у його гнівне слово і до тих занадто терплячих та легкодухих людей, що несучи тягар неволі, не насміють „за правду пресвятую стать і за свободу“.
А ми дивились і мовчали
Та мовчки чухали чуби,
Німії, подлії раби, —
так характеризує Шевченко стосунки німотної більшости, дужої числом, та безсилої через свою темноту, егоїзм, полохливість і нещирість маси. І часто тоном справді біблійного пророка поет звертається до неї:
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось таки колись! („Юродивий“).
Оце „а діждемось таки колись“, що своїм лаконизмом нагадує Галилеєве „eppur si muove“, ота невміруща надія на перемогу правди — ось де секрет Шевченкового впливу, що не тільки не зменшається, а все зростає з годами. Цей неодмінний у його елемент надії, цей здоровий та ясний опти-
