Сторінка:Сергій Єфремов. Шевченко. 1914.pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

загадавсь якось був він і відповів зараз же так само просто, як і твердо:

Повинна буть, бо сонце стане
І оскверненну землю спалить („О люде, люде“).

Шевченко физично не може собі уявити иншого кінця нашим людським змаганням; перемога правди для його аксіома, не вважаючи на всі удари мерзенної дійсности. Він навіть уперед бачить той сподіваний час і знову тут проступають у його щиро-біблійні фарби й тон натхненного пророка.

Тоді як, Господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить —
Незрячі прозрятъ, а кривії
Мов сарна з гаю помайнують,
Німим отверзуться уста,
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Сцілющою водою вмита
Прокинеться („Подражаніє Ісаії“).

Вимучена до краю земля як дощу в спеку прагне оновлення, і поетові ввижається вже той ідеальний лад, коли

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати
І будуть люде на землі („І Архимед, і Галилей“).

Просто люде, без того намулу соціяльної „табели о рангахъ“, що поналипав на них за довгу путь од темного животіння доісторичних часів до ясної долі в майбутньому царстві розуму та волі.

Так просто і так надзвичайно гарно, дійсно по-людському, висловив Шевченко свій широкий ідеал життя, і це кревно єднає його з найбільшими діячами людскости і вводить до пантеону світових геніїв.