нути народ, що таку силу з-межи себе виставив; це національний стяг наш, на якому написано найкращий заповіт „живим і мертвим і ненарожденним землякам“, як мовляв у своєму посланії Шевченко. Високі ідеали правди, добра і волі, рівности й братерства записано в тому заповіті, та ще так записано, як тільки виборна істота може написати, — а це такі ідеали, які ніколи не старіються. Бувши апостолом правди не тільки для свого рідного краю, а й для всієї людскости, не перестаючи сподіватись, що правда все переможе, Шевченко і в своєму „Заповіті“ ще раз висловив ту свою невмірущу надію:
І мене в сем'ї великій,
В сем'ї вольній, новій
Не забудьте пом'янути
Не злим, тихим словом.
„Велика, вольна, нова сем'я“ і для нас такий самий ще ідеал, як був і за часів Шевченка, проте й тепер не забуто співця того сподіваного ідеалу. Повною ж мірою віддячать і українці, і всі люде великому Кобзареві України справді тільки за нових обставин життя, до яких — треба сподіватись — ми таки наближаємося з кожним днем, що відходить у минуле…
Діяльність Шевченка ввела українське письменство до гурту світових літератур і на новий шлях поставила його, давши свіжі мотиви й нові форми поезії, як рівняти до попереднього періоду, здобувши нові стимули для праці на полі українського письменства. Генії не можуть з'явитися без попередньої роботи цілих поколіннів, що прочищають дорогу одному вибранцеві; з другого бо-
