Сторінка:Сергій Подолинський. Про хліборобство. Частина перва. Про те, як наша земля стала не наша. 1877.pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 16 —

„Це ви все тілько так рахуйете, а по правді, то зовсім річ инакша, почав знов говорити Степан. Може де і йесть на світі багацько поля, та все не у нашій стороні. Може воно там нічого і не варто, бо людей там мало, та на решті нам того поля і узять йнеможна, бо воно до нас не належить і ніхто нам його не дасть. Прийдеться нам пропадати дома, так як і тепер пропадайем.“

„Не треба нам чужого поля, бо в нас і свого поля доволі, відказав Михайло. Певно, що не в нас, не в мужиків, а в нашій землі, на нашій Украйіні. Як би нам уся наша земля, котрою тепер обладують пани та казна, купці та жиди, то булоб йійі і для нас і для дітей наших. Нам не треба иншойі землі як та, на котрій робили батьки і діди наші. Але нам треба йійі усю, щоб і шматочка, щоб і однійі десятини не зоставалося в руках у дармойідів, щоб тілько той мав землю, хто сам на ійій робить. Тоді тілько настане правда на світі.

„Одначе, щоб ви самі побачили, як то воно приходиться, я вам зроблю рахунок про те, скілько йесть землі і скілько людей на різних частях світа скілько у Руським царстві і на решті скілько у нашій Украйіні.