на війну на Кавказі, — багато й тепер ще лйеться крові і викидайеться грошей на війну в Середній Азійі. Царям нашим радість, що царство йіх більшайеться, генералам слава, що салдати чужих побивають, офицерам та чиновникам вигода, що внелужуються, казну обкрадають та хаптури беруть з чужих людей, купцям бариш, що везуть туди продавати товар, — а нам, простим людім, тількі більш горя: бо й солдати, що на війні побивають та калічать, і гроші, що на порох тратять — з нас! Попи наші радіють, що можна магометанців, татар тачеркесів повернути у свою віру, — та нам що з того? Хіба через те з нас попи менш дратимуть?
Так само зовсім чужі нам землі, що належать до руського царства на заході: Польща, де Варшава, Литва, де Вильно, Балтийский край, де Рига, та Финська або чухонська земля за Петербургом. Польща була колись велике королевство, та тількі в третій части його люде були поляки, а в других або литвини, або наші украйінці, або білоруси, що в нас лицьвяками йіх кличуть. І були в польскому царстві великі неправди; поляки зневажали та обдиралы неполяків, силою перевертали йіх в свою