Перейти до вмісту

Сторінка:Сергій Подолинський. Про хліборобство. Частина перва. Про те, як наша земля стала не наша. 1877.pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 28 —

Воно, коли правду казати, то яке воно наше, те царство руське! По правді, воно московське, — бо ми украйінці якось і руські, і не руські, — і наша воля до кіньця загинула в московськім царстві. Ось як воно було. Колись то давно, років з тисячу назад на нашій Украйіні наші люде звались Русь і жили вольними городами і селами, що правились сами собі громадами, або як казали тоді вічами, або купами. Віче в городі считалось старшим од пригордського, або сельского. У річах важніщих що було городи положать, на тому і пригороди стануть. Городські віча було вибірають князів на всю округу. А далі кийівські князі примучили під себе усю руську землю далеко навкруг Кийіва: на північ аж за Новгород, на схід сонця далеко за Чернигов, на захід аж за Львів. З роду кийівського був і князь Володимир, що девйать сот років назад вихрестився і зветься святим. В Кийіві стали жити найстарші попи, митрополити; Кийів стали звати матір городів руських, а кийівських князів Великими Князями. Попи стали вчити людей, щоб слухали князів, мов би то посвячених богом, а найпаче щоб поважали Великих Князів.