царі руські самодержавними, а хто слово скаже проти того та заговорить про собори земські, того карають великими карами: садять в тюрми, засилають в Сібір, у катаржну роботу. А на ділі часом більш царя волю мають пани та чиновники і підсовують цареві, що вигадають і гроши розкрадають, — а царь те все підписуйе. Тим то й правду казав один розумний чоловік, що царь самодержець хиба тим, що його самого держать чиновники.
Літ за чотиреста назад, тількі й зосталось вольних руських людей, що козаки по крайніх степах, по украйінах на татарських границях, де боялись жити пани. Ці козаки з горем пополам трохи сіяли хліб, а більш пасли скот, та ловили рибу, та воювались з татарами та турками, не пускаючи йіх на руську землю, та одбиваючи полони татарські на землі й на морі. По Дніпрових і Дністрових степах були козаки з наших украйінців, а по степах Донських, та Волжських, та Уральських з московських людей великорусів. Було на Дону не мало й наших; і найбільший притон доньских козаків, Черкаск, заложили наши
