Сторінка:Сергій Подолинський. Про хліборобство. Частина перва. Про те, як наша земля стала не наша. 1877.pdf/67

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 65 —

Бачите, украйінська пісьня часом нагадайе, як на Украйіні повставало, як Перебийніс та Хмельницькій загнали панків геть аж за Вислу, — або як Жалізняк та Гонта сто років назад помстились над панами та жидами в Умані, або як московські генерали руйновали Запорожьжя, а цариця Катерина степи козацькі генералам пораздовала:

Течуть річки бистренькийі,
Заливають кручі,
Ой, заплакав наш отаман,
Од цариці йдучи.
— „Дурні люде, запорожці,
А що землю пустили,
Ой, край добрий і веселий
Та й занапастили!“
— Не ми його занапастили!
Йесть в нас генерали,
Ой, степ добрий, край веселий
Йім подаурвали!

Наша пісня каже:

Ой одлягла чорна хмара, наступила друга.
Була Польща, була Польща, а тепер Россія;