а в Угорській Русі на угрів, чи венгрів. Ради вони, щоб йім ніхто не докорив, що вони теж такого роду, як і ми, прості люде, і мення свойі батьківські переміняють і дітей свойіх навчають по усякому, аби не по нашому, по „хахлацькому“. Тільки підніметься трохи, вислужить що в царя, або видурить у нашого брата, уже воно зараз соромиться зватись Морозом, або Морозенком, або Нечайем, хоть колись так звались славні козаки, що про йіх до віку не забудеться, а зараз робиться Мрозовицкій, або Нечаев, зараз вже воно не Лапа, а якесь Лаппо, не Лодій або Рубій, а Леді або Рубі. А то батько плоти крюками ганяв, а син, як став паном, то возьме й назве себе по німецькому Гакман, то усе таки йому ліпше!
Усякі полупанки, як вивчяться „підписувать“ та драти із батька і брата, по московські так чешуть, сміються та лають батьків свойіх, що з малечку
Цвенькати не вміли |