данні цареві й мусимо слухати начальства, котре він поставив; тепер ми усе одно мужики: кожен багатий чоловік може з нами зробити, що схоче, і ми мусимо, або терпіти, або як кому щастя, що розбагатійе, то вивчити хоч свойіх дітей, щоб перестали бути мужиками, хахлами, а робились панами, жили і говорили по паньському.
„Не кажіть так, діду, одмовив на те Михайло.
Хоч може де що і не так росказували вам про козаків, як воно було, одначе більша частина тут щира правда. Лихо нашім людям, що вони не письменні і через те так швидко і забули про свою волю. А як подумайеш, то і не бог-зна яка старовина тих сотня років! Іноді чоловік довше живе. Ну, так слухайте, добрі люде. Я добавлю вам де що до того, що вже казав про Украйіну і про украйінців, що то вони за люде.
Украйіною колись звали усю землю од молдавськойі границі аж під Дон, усі наші степа. В московськім царстві були свойі Украйіни, а в польськім королевстві, до которого тоді належала наша земля, свойі, — це б то найбільша половина нашойі землі була польська Украйіна. А далі як почали шарпати та ділити нашу землю польські королі, та мос-