От через те і ми, і серби, і москалі, і болгари і ляхи однойі породи і зветься вона славйанська порода, або славйане. Як почнешь перебирати слово за словом, то інше слово наше подібніще до сербського, дру до польского, третье до московського. І як почне який славйанин з нашим по свойому балакати, то багато й розбереш з того, що він говорить, — а все таки без навички та науки усього не розбереш, бо все таки у кожного своя мова. От наприклад, як скаже москаль: кожа, коли по нашому шкура, або ципльонок, коли по нашому курчя, то вже тут і не второпайеш, чого йому треба, коли перед тим не вчився нарочито московськойі мови. А щоб ви вчити йійі добре, треба часу, ще й не мало. Раз одна пані з Московщини каже свойій наймичці з наших: „пайді пріпрі калітку.“ Так та ходила, ходила та вернулась і каже: „не знайшла я ніякойі калитки; мабудь хто взяв.“ А по московському, чи то в нас по паньському „калитка“ — те, що по нашому „хвіртка“ або „дверці“. Наші де хто ще більше розуміють московську мову, ніж московські люде нашу, бо по школах і в нас вчать по московському, бо пани і уряд говорять по московському, то інший бувалий чоловік з наших трохи наха-
