з свойіх князів та королів, що слухали цісаря, та за ним руку тягли проти свойіх людей. Не раз повставали й ляхи за тим, щоб вибавитись з під німецького та московського начальства, що заводить у них і суди і школи не польскі, — а німецькі, та московські; та не вдалось, бо польскі пани, звичайно як пани, завсігда хотіли не тільки свою землю з чужойі неволі вибавити, а ще й чужу, нашу забрати та в нас так само робити, як німецьке та московське начальство робить у них. Як сами знайете, чуже начальство, чи московське, чи німецьке завсігда вмире поляків за нашою помічьчю, — та тільки ми завсігда дамось чужому начальству в руки, так що нам нема ніякойі користи: наша земля усе таки зостайеться у ляхів-панів, нам хиба клаптик дадуть, ми усе таки зостаемось „ду(нерозбірливий текст)-хахлами“ для московського начальства, і „хлопами-гадюками“ для нанів-ляхів, а наша мова зостайеться в загони, як соромна, мужицька мова. І ми сами так про себ та про мову нашу думайемо.
— Так то, діду Карпо, — мов би то й нічого, що ми соромимось нашойі мови та передражнюйемо паньську: польску, або московську, та заміст нашихь старосвіцьких козацьких пісень, спиваемо „а ку-
