мадьських людей. Воно й там книги задержують тих, хто пише йіх, запірають вь тюрми, як хто вже прямо лайе начальство та багатих людей, та це бува рідко і не до усякойі книги можна причепитись. Там і сам цісарь не майе права робити з людьми, що схоче, ось як у нас царь; цісарь не може заперти чоловіка в тюрму за те наприклад, що в нього віра не така, як в цісаря, — от як у нас запирають в тюрми штундових братчиків в Херсонській губернійі, та в Кийівській, за те що без попів обходяться; в Цісарщині тепер усякому вільно: якойі хочеш, віри держись, сам перед свойею совістю і одвічай. Не можна в Цісарщини забронити одразу усякі книжки на якій небудь мові, як у нас тепер заборонено усякі украйінські книжки. Колись і там цісарь та чиновники його могли робити, що хотять, так як і в нас, та люде почали бунтовати. От, чули може, як років з тридцять назад наш царь посилав військо против венгрів в Цісарщину, щоб цісареві помогти. Тоді там бунтовались піддані цісареві: і венгрі, і ляхи, і чехи, і італьянці і сами німці в столиці його, в Відні. Тоді за помичьчю наших салдат цих усіх бунтовщиків всмирили, — та через десят років
