Сторінка:Середъ выноградаривъ пивденнои Франціи.pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

очи всмихалыся намъ з-пидъ чорныхъ кучеривъ, що выбывалысь з-пидъ одсунутого зъ лоба назадъ брыля. Пидъ чорнымы блыскучымы вусамы пахтила коротенька люлька зъ гиркымъ простымъ тютюномъ. Винъ прыихавъ за намы своимъ маленькымъ возкомъ, бо село було за два километры (або дви верствы). Мы гарненько вмостылыся на вози, Петро ляснувъ довгою пугою, и маленькый але бадьорый вислючокъ затупотивъ дрибнымы нижкамы, и мы покотылы швыдко по ривному билому шоссе. Намъ зразу стало якось такъ весело. Навкругы простелывся такый чудовый краевыдъ. Скризь середъ вынограду мрилы фермы зъ червонымы стрихамы на высокыхъ хатахъ, кругомъ пообсажуваныхъ темнымы кыпарысамы, та срибнымы маслынамы; трохы не коло кожного дому булы невелыки водокачкы, щобъ полываты выноградни сады и горо́ды зъ высокымы стеблямы и товстымы качанамы капусты. Праворучъ ховалысь у хмарахъ далеки Севенськи взгирря, а навпроты насъ у далечыни выблыскувало сыне море, залыте соняшнымъ проминнямъ, и маячылы били витрыла рыбалокъ, наче шыроки крыла велыкыхъ птахивъ. Тепло, ясно, прозоро було навкругы.

— Осьдечкы и нашъ Белларгъ! — промовывъ Петро, и мы въихалы въ село. Мій Боже мылый! Якъ воно мало було похоже на наши украинськи села  Камъяни будынкы, наче у насъ по велыкыхъ мистахъ, простяглысь зъ двохъ сторинъ добре встеленыхъ каминнямъ вулиць;