садывъ ихъ за витромъ, щобъ бува мистраль не зломывъ. Купывъ мени батько тачку та наказавъ збыраты гній та пидъ кущи зкыдаты; на кожный кущъ треба було не меньшъ 7–9 хунтивъ (бо тамъ була гола червона глына и вымагала вона всякого здобрювання). Було цилисенькый день зимою и в-осины бигаю я по всихъ шляхахъ зъ своею тачкою та збираю не самый гній, але й сухе лыстя, гныли галуззя, шматкы старои коры и таке инше смиття. Все се моя мама и сестра складалы до купы, прысыпалы землею: воно все загнывало, и робывся дуже гарный перегній. Звисно, заможни хазяины-господари купують теперъ на свои сады не тилькы такый перегній, а ще й вовну, фосфоръ, морськи травы и всяке инше. Теперъ у насъ и бидному не важко спромогтысь на се, бо заведено всюды громадськи склады, де все, що выноградареви треба, дають за невелыки гроши, або позычають на довгый часъ, такъ що можна потроху выплачувать позыку. Теперъ уси хазяины еднаються въ спилкы або товарыства, гуртомъ складають гроши, купують найкращу лозу за дешеву цину. Що-року наиздять до насъ вчени люде, оглядають сады, дають намъ пораду, навчають, якъ найкраще тую лозу выховать. Зпочатку мы — стари господари не діймалы виры тымъ ученымъ, але дали побачылы мы, що ихъ порада кожному выходыла на корысть, та й сами почалы за ихъ порадою робыты. Теперъ уже вси бачать, що спилка та наука тилько прыносять пожытокъ
