бованцивъ, а въ насъ — у Росіи — взагали сильськи вчытели и вчытелькы не одбирають бильшъ, нижъ 300 рубливъ, а часто и того меньше). Мени-жъ сього не выстарчае, бо мы жывемо у двохъ зъ матиррю, та ще й братъ маленькый учыться въ Парыжи, ну, то я задержую дитей до 6-ои годыны, и за се мени доплачують вже наши селяне, бо воны бачуть, що дитямъ си дви годыны прыносять не малу корысть.
— Чого-жъ воны въ васъ навчаються? — спыталы мы, зацивкавывшысь дуже балачкою зъ учытелькою.
— Та всього по троху, — всьмихнулась вона нашій цикавосты. — Шкода що я не знала, що въ насъ гостюють чужынци: я бъ васъ заклыкала до насъ у школу. Въ насъ дуже гарне помешкання: хаты высоки, простори, — усихъ 4, дви пидъ кляссамы, одна для спочынку, а четверта, у першому поверси, — велыка хата для самыхъ найменьшыхъ дитей. Вы мабуть и не знаєте, що у насъ по всій Франціи обовязково всихъ дитей засылають до шкилъ, хочъ дочку, хочъ сына; зъ трьохъ або чотырьохъ рокивъ, воны зистаються у початковыхъ школахъ ажъ до 12–14 литъ. Маленькыхъ звисно до наукы заразъ не посадышъ, але воны граються, дечому вчаться потроху пидъ доглядомъ моеи помишныци. А тымъ часомъ воны не перешкоджають своимъ матерямъ дило робыты и сами выховуються краще нижъ на вулыци. Я працюю коло старшыхъ: вчаться воны ридній мови, личби, географіи, исторіи, прыродознавству, спи-
