Сторінка:Середъ выноградаривъ пивденнои Франціи.pdf/4

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Середъ выноградаривъ пивденнои Франціи.


Въ темнимъ лысти померанци
Свитять золотомъ червонымъ,
А олывкы кучеряви
Срибломъ крыють вси левады.
Горы наче лынуть въ небо
Чыстымъ, лехкымъ везерункомъ…

(зъ Леси Украинкы).

Несподивано доля занесла мене въ чужый край: сестра моя такъ заслабла, саме въ осены, що нашъ старый ликарь, якый всихъ насъ килька разивъ вызволявъ видъ усякыхъ хворобъ, теперъ заборонывъ намъ и думаты про яки-небудь ликы: прыходылось зовсимъ зминыты свои замиры и тикаты видъ нашои лютои зимы, кыдаты працю та на пивденному сонечку здобуваты новыхъ сылъ за-для жыття. Сестра боялася йихаты сама, прыйшлось рушаты намъ у двохъ. На швыдку руку зибралысь мы зъ сестрою и въ Кыиви силы на скорый потягъ, що мовъ скаженый мчавъ насъ усе на захидъ, черезъ ридну нашу закордонну Галычыну, черезъ усю Австро-угорьску землю, черезъ славну