ночкы въ нашъ музей, тамъ побачыте и наши славетни руины и наше жыве жыття зъ його долею та недолею. Тамъ ще портретъ Мистраля побачыте. Його кожна мала дытына у насъ знае, — нашого шановного народного вчытеля и поэта. Выбачте, колы надокучывъ вамъ довгою балачкою: що кому любо, про те винъ радый одъ ранку до ночи балакать. Хочъ вы и чужынци, але вси люде, уси народы — браты; наше дило може и вамъ не чуже“…
У музеи можна було побачыты не тилькы вси кгрунты, камни, рослыны та звиривъ Провансу, але можна було познайомытысь зъ усима звычаямы, що вжываються доси по селахъ провансальськыхъ. Велыки воскови фигуры людськи були зодягнени въ ту одижъ, яку носять рыбалкы, хлиборобы, чабаны и ихъ жинкы та дивчата. Въ одній хати цила купа провансальцивъ зустричае Риздво: запалюють мындалеву гыльку и ходять зъ нею вси кругъ хаты, — и стари и мали, печуть на вугляхъ млынци; въ другій хати показани вси звычаи, якымы витають новорождену дытыну, показани вси машыны, весь струментъ, якымъ выробляють селяне шовкъ за-для ткалень, якъ збирають маслыны и выдавлюють зъ ныхъ оливу. Все жыття, увесь край зъ його простымъ людомъ стоявъ передъ намы, а навкругы на чорныхъ малюнкахъ выявлялысь и горы и ланы, Комаргъ, Кро, и увесь Провансъ.
— „Збирався сей музей килька литъ, — оповидавъ намъ нашъ поводыръ. — Уси неслы сюды, що спромоглысь: и збижжа, и одежу, и гроши.
