якъ у Сербивъ, або мисцямы въ Московщыни, — жонати сыны жывуть зъ батькамы, и симья складаеться зъ килькохъ семей, и вси жывуть у одній господи. И каже, що колы часомъ такъ прыйдеться, що поставлять молодымъ особну хату, то господарство все-жъ такы спильне, не дилять ни землю, ничого, а все у спилку.
У Бордо довелось прыихаты зовсимъ вже по-ночи. Дорога зъ Бордо иде вже просто на пивдень. Заразъ-же за мистомъ вже бачышъ велыку змину краевыду: почынаються пискы, досыть ривный степъ, де-не-де невелычки горбкы зъ округлымы гарненькымы сосонкамы, що трохы нагадують вже чудову италійську пинію. Степови мисця — степови и звычаи. Скризь удовжъ зализныци выдно попалену траву. Тутъ іи не косять (бурьянъ, мабуть), а просто запалюють. Земля вже не така оброблена, дуже довги и шыроки степы позаросталы нызенькымы кущыкамы лубняку та папороттю, де-не-де выдно и березкы.
Ажъ ось мисця зновъ почалы миняться: пишовъ лисъ — не дуже велыкый, выдно, що саженый — сама сосна, а земля чыстисенькый писокъ. На кожному дереви вырубаный здовжъ ривчакъ (се робиться у ныхъ особливою сокырою), а въ кинци ривчака знызу прычепленый горщычокъ, зовсимъ такый, якъ у насъ на квиткы роблять. У ти горнятка тече жывыця ривчакомъ зъ сосны: потимъ ту жывыцю перетоплюють, вылывають у шыроки плесковати барыла и продають найбильше прыморськымъ рыбалкамъ, у котрыхъ вона иде и човны мастыты и одежу
