соби, щобъ водою не проходыла на мори, и парусы и таке инше. Прычеплени тіи горщыкы не однаково, яки ныжче, яки выще и попрыкручувани дротомъ до дерева, щобъ не падалы. Се ще кажуть недавно, литъ може зъ двадцять, якъ се тутъ почалося. Ще трохы дали выдно вже и гладкозеленый португальскый лавръ, а возы запряжени вже не киньмы, а муламы; де-не-де невелычки пасикы коло хатъ зъ плетенымы зъ лозы вулыкамы. Усе миняеться дуже швыдко, зъ кожнымъ перегономъ все бильше и бильше почуваеться пивдень. Отъ вже показалась кукуруза; трохы дали іи вже цили ланы; а ось вже и таке, що я доси й не бачывъ: корковый дубъ — невелычке дерево зъ дуже темнымъ блыскучымъ лыстомъ и такъ якъ зъ чоловика заввышкы зъ чысто облупленою корою. И хаты вже пишлы не таки якъ булы перше: хочъ и камяни, а на деревляному рештованни, оттаки якъ побачышъ часомъ у Швейцаріи, або и въ насъ блыжче до Польши; тилькы що въ насъ помижъ рештованнямъ у глыну не каминци вмазують, а быте печиння. А дахы такъ и зовсимъ таки якъ у насъ — соломяни, та ще й драбынкамы пидризани, зовсимъ якъ отъ у Кыивщыни; тилькы, що на хати одынъ прычилокъ зризаный. И вербы край шляху по нашому пообрубувани: одынъ пень стырчыть, а зъ його кущемъ идуть довги паросты.
Ще дали ище бильше лиса, и почынають трапляться чымали вже горбкы и долынкы. Окримъ кукурузы ніякого вже хлиба не выдно. Не таки вже и люде: довгообрази, выголени — и все
