Сторінка:Слово Ясновельможного Пана Гетьмана Павла Скоропадського.pdf/2

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

українці, хоча б й інших політичних напрямків, незмінно сходилися в своїх міркуваннях на тому, що без огляду на всі переміни німецької політики, врешті решт буде війна між Німеччиною й СССР і, думали ми всі, що тоді наступить такий давно бажаний час, коли ми зможемо при допомозі німців створити свою власну українську армію, що плече-з-плечем з німецькою армією буде боротися, страждати й перемагати нашого лютого ворога — большевиків. Думалося, що в цій тяжкій боротьбі, як я вище сказав, плече в плече з німцями, ми, вірні їх союзники, викуємо собі право на повагу, право на трактування нас народом рівноправним з іншими народами й думати, що в подальшому ході подій, ми, повторюю, при допомозі німців, добємося визнання нашої Української Держави.

Безперечно, думалося, що ця Держава прийде не враз, а по етапах; безперечно, думав кожний українець, непозбавлений уміння думати, що та допомога, що її нам дадуть наші спільники-німці, буде коштувати нам дуже і дуже багато, бо всякий розуміє, що, які б німці не були до нас прихильні, не стануть вони нести величезні жертви і матеріяльно, що значно цінніше, своїми людьми, коли вони не одержать за це великих благ для свого народа, а ці блага, пропорційно їх допомозі нам, повинен буде, по осягненню свого звільнення від большевиків, оплатити їм в значній частині Український Народ.

Далі, здавалося нам, що це братерство на