— Ох, я так налякалась, так налякалась… — прошепотіла Ніна, міцніш притискуючись до нареченого, — мені так хотілося, щоб ти побив його…
— Нічого, я сьогодні ж накажу призначити його на передові позиції під міномети… Побачимо, хто швидче здохне…
Ніна Петровна з ніжною вдячністю подивилася у вічі Губелідзе.
Не доходячи до села, компанія нагнала двох санітарів, що несли носилки з пораненим. Забачивши Свідерську, вони поставили носилки на землю, і один із них звернувся:
— Подивіться, сестрице, на раненого… Куля в живіт влучила…
— Якого батальйону? — начальницьким тоном спитав Губелідзе.
— N-го батальйону, санітар, уночі повертався із штабу…
Свідерська кінчиками пальців з огидою підняла подерту салдатську шинелю, що нею був укритий ранений.
Великі чорні очі, затуманені холодом смерти, глянули на неї…
