ніших кроків, ніж ті, що дозволяли тонкі поли походного шатра. Він запропонував генеральші прогулянку верхи, та Ліпочка несподівано поставила умовою, щоб їхав ординарцем не хто інший, як Чайка.
Постоєв погодився, але невиразне підозріння заворушилось у нього. Це підозріння набрало цілковитої виразности, коли, од'їхавши верстов зо три від лагерю, генеральша томно промовила:
— Мені набридло бути між людьми! Ви, капітане, не гнівайтесь, коли я вас попрошу лишити мене одну… Я хочу посидіти над прозорим ручаєм он у тому лісі і про когось помріяти…
Вона подивилася на Постоєва так, щоб у нього не лишилося жодних сумнівів, що мріятиме вона про нього.
Після цього вона наказала Чайці їхати за собою.
— Подержиш коні на узліссі…
Капітан погодився, але в середині у нього клекотіло. Він удав ніби поїхав на батарею, але через якийсь час опинився в лісі коло ручаю, де близенько одне до одного сиділи Ліпочка й Чайка, а зім'ята амазонка генеральші могла стати причиною неприємних для неї пльоток.
