— Наказано нам удвох тримати пункт спостереження. Зараз іду до тебе…
Через півгодини Семен розповідав Чайці віч-на-віч, сидячи в телефонному бліндажі:
— Капітан сердиться. Каже: сволочі, спостережень підчас бою не передавали, звязку не підтримали…
— Шкодує, що мене не вбито? Нехай тепер сам держиться…
Дні проходили за днями, а на фронті настала відносна тиша.
Ні Чайку, ні Голубенка не змінили, як то завжди робилося після важких боїв, а Чайка довгими ночами, гартуючи помсту, очікував на зміну.
Але капітан Постоєв, зневірившись, певно, у можливості здихатись Чайки, вирішив спровокувати його на дисциплінарний злочин. Одного вечора передали Чайці з батареї, що командир призначив його за свого денщика. Такого знущання не сподівався Чайка і, як божевільний, метався по редутові, а, йдучи на батарею, сказав Семенові:
— Ну, хай курва запам'ятає. Тепер уже йому амба!
Голубенко, що ввесь час мовчав, підсунувся до Чайки ближче й прошепотів:
