Язикознавство, а тим то і слявістика, се наука стосунково молода. Почалася слявістика як наука р. 1822-го твором Добровського Institutiones linguae slavicae dialecti veteris.
Від самого початку займалася слявістика питанням про споріднення словянських мов між собою і про те, які мови виринули із прасловянської мови так, що маємо про се вже цілу літературу (пор. Яґіч: Archiv für slavische Philologie, XX, 13; Niederle: Slovanské starožitnosti, I, 111), з якої бачимо, як від малих початків пізнання поодиноких словянських мов і їх відносин до себе чим раз більше поглублювалося і се питання чим раз краще вияснялося. Але ще й тепер не можна сказати, щоб воно було вже вповні вирішене, хоч стрічаємося досить загально з противною думкою. Тому буде добре, зясувати розвиток поглядів на сю справу, виказати хиби і тим причинитися до ліпшого її розуміння. Се ціль моєї розвідки.
1. В словарі цариці Катерини вичислені по перший раз словянські мови ось як: До росийського слова додано там 1. церковнословянське; 2. словацьке; 3. іллірийське (сербохорватське з Дальмації); 4. чеське; 5. сербське (себто славеносербське, взяте з тодішньої письменної мови угорських Сербів); 6. горішно-лужицьке; 7. сорабське (себто долішно-лужицьке): 8. полабське; 9. кашубське; 10. польське; 11. малоруське (себто українське); 12. суздальське слово.
- ↑ Ця праця була уперше надрукована в Ювілейнім Збірнику Наукового тов. ім. Шевченка у Львові 1925.
