выгнать і т. д. І в «русскім» було в давних часах птаха побіч птица. З того виходило-б, що «русске» лежить між східними і західними «нарічіями» по середині та що сі Словяни, які тепер замешкують Росію, колись були по середині між східними і західними племенами. Однак «русске» таки до 1-го розряду зачисляє і Востоков головно задля двох неґативних прикмет, які уважав характеристичними для західної ґрупи, а саме задля вставки ж між р і тонкі голосівки: rzecz — рѣчь, przy — при, zwierz — звѣрь. Поляки вставляють так само до д ще з: dzień, gwoźdź, а змякчене m заміняють на ць. Правда, Чехи мають на сім місці знов так, як східні Словяни, дь, ть. Се одно. Другою такою прикметою уважав Востоков вставку (!) д перед закінченням л: wiódł, vedl — велъ, modlić się, modlili se — молиться, sadło, mydło — сало, мыло і т. д. Хоч сі додатки Востокова, особливо пояснення сих зявищ, не дуже бистроумні, то все таки на них бачимо, як помалу пізнання ріжниць поміж словянськими мовами зростало, як помалу почали зносити цеголки до величавої колись будови. На жаль, ся праця Востокова не була Добровському знана, коли він видавав свої Institutiones.
4. І Шафарик зпершу годився з поділом Добровського (в Geschichte der slavischen Literaturen, 1826), і він говорить в сім своїм творі про «полуднево-східню і північно-західню головну галузу», тілько трохи його змінює. І. 1. Russen: а) Russen; b) Russniaken (Ruthenen, Kleinrussen); 2. Serben: a) Bulgaren; b) Serben; c) Bosnier; d) Montenegriner; e) Slavonier; f) Dalmatiner; 3. Kroaten und 4. Winden (Slovenen); II. 1. Böhmen: a) Čechove; b) Mährer; 2. Slovaken; 3. Polen; 4. Serben-Wenden.
Нема ще тут білоруської мови, а Болгари зачислені тут фальшиво до Сербів, яких Шафарик без потреби роздробив на окремі народи, коли тимчасом це все один сербохорватський народ, назви якого взяті від замешкуваних ним країв. Хорватів не можна відділювати від Сербів, а Словаків від Чехів.
5. Пригляньмося і ми тепер блище поділови Добровського і його 10 язиковим прикметам. Система Добровського виложена найповніще в його граматиці: Institutiones linguae slavicae dialecti veteris, Відень, 1822[1].
- ↑ Цій монументальній праці Добровського присьвятив проф. Вайнґарт з нагоди її столітнього ювілею знамениту моноґрафію. Гл. Додаток I.
