Сторінка:Сокіл (Бортнянський).pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

в приміщенні Національного університету «Києво-Могилянська Академія» у сценічному варіанті (диригент-постановник Н.Свириденко, режисер В.Більченко, пластика А.Рубіної)[1]. У 1997 році опера (концертний варіант, у перекладі М.Стріхи) була поставлена в Національній філармонії України (диригент-постановник І.Гамкало).

Постановка «Сокола» стала мистецькою подією для Києва 1990-х років: «В постановці опери Свириденко пощастило знайти золоту середину між старовиною та сучасністю... Опери Бортнянського й Березовського — найбільш придатний матеріал для створення основи української камерної опери. Поза всяким сумнівом, такий ансамбль може збагатити музичне життя міста»[2].


Характеристика

Музикознавці відзначають, що ця опера поєднує в собі риси фрацузької та італійської опер. Властивою для французької опери була відмова від речетативів і введення замість них діалогів, а також використання пісенних форм, близьких до французьких шансонів. Щоправда, на відміну від попередньої французької опери Бортнянського – «Свято сеньйора», «Сокіл» не містить балетних сцен та заключного водевілю.

Традиціям італійської опери-буффа відповідає насамперед сюжет опери, що виявляє дві пари героїв – сентиментальну пару аристократів та комічну пару їхніх слуг. Типовим для опери буффа є і склад оркестру – 2 флейти, 2 гобої, 2 фаготи та струнні. Однак, у традиціях своєї епохи, «Сокіл» виявляє зближення традицій жанрів буффа і серіа. Поряд з комічно-ігровими епізодами в опері наявні ліричні і драматичні епізоди, що надають опері щирокий діапазон почуттів.

Опера має порівняно розвинуті ансамблеві форми. Увертюра опери містить музичний матреіал з наступних номерів, тоді як закінчення усіх трьох дій виконано в тональності Сі-бемоль мажор, що додає опері цілісності.


Сюжет

Дія перша


Картина перша. Флорентійський щляхтич Федеріго страждає від нерозділеного кохання до молодої удови Ельвіри. Щоб привернути її серце, він витратив майже всі свої статки, однак безуспішно. У розпачі він вирішує забути кохану й утекти з міста до своєї ферми в горах, — останньої посілості, яка в нього лишилася. Туди він рушає з вірним слугою


  1. Стріха М. «Сокіл» у Києво-Могилянській Академії // Кіно-театр. 1987. – №5. С. 30-32.
  2. Конрад Уилл. «Сокол» преземлился». «Зеркало недели» 1 июня 1996 года.
10