Існує міф про те, що музика не знає кордонів, що вона нібито вільно й без перешкод крізь усі ті кордони – державні, національні – проникає. Нібито її однаково легко розуміють в усіх країнах. (Таку властивість музики протиставлюють поезії, прозі, театральній драматугії, що мусять долати мовні бар’єри.) Чому це є міф? Тому, що більша частина музичного репертуару, до якої належать вокальні твори зі словесним текстом (опери, ораторії, пісні, романси, тощо) – не здатна обминати кордони без допомоги спеціального еквіритмічного перекладу.
Як відомо, традиційно побутують два способи виконання іноземної вокальної музики: мовою автора чи мовою слухачів. Кожен спосіб має свої переваги й свої вади. Обидва шляхи вокального виконавства, безумовно, потрібні й можуть існувати паралельно. Проте аналіз проблеми з позицій лібреттології (науки про вербальний компонент музичного твору[1]), доводить, що треба віддати пріоритет саме виконанню мовою аудиторії, тобто в перекладі. Чому? Тому, що віршова основа вокальних творів має два шари – фонетичний і семантичний (звучання та значення). В іншомовному середовищі чимось одним, на жаль, мусимо жертвувати: при перекладі втрачається первісна фонетика (але зберігається семантика), а при умові виконання твору для іншомовної публіки без перекладу (мовою оригіналу) втрачається семантика. Однак чи зберігається тоді фонетика? Ні, майже ніколи. Вимова іноземців у більшості випадків є такою, що зміст ще можна зрозуміти, але неминуче псується фонетичний лад мови. Подібним чином при виконанні, наприклад, пісень Ф. Шуберта німецькою мовою, опер Ж. Бізе французькою, — наші співаки каменя на камені не залишають від фонетики оригіналу. Стається подвійна втрата: руйнується водночас і фонетична, і семантична будова твору.
Чи можемо цього уникнути? Так, гарний переклад зберігає семантичний зміст, до того ж талановитий поет, що володіє вокальним перекладом на рівні мистецтва, створює засобами своєї мови нову фонетичну композицію,
- ↑ Див.: Ганзбург Г. О либреттологии //Сов. музыка [M.]. – 1990. – №2.; Ганзбург Г. Шубертоведение и либреттология //Франц Шуберт: К 200-летию со дня рождения: Материалы Международной научной конференции. – М.: Прест, 1997. – С. 111-115; Ганзбург Г. О перспективах либреттологии // Музыкальный театр ХХ века: События, проблемы, итоги, перспективы / Ред.-сост. А. А. Баева, Е. Н. Куриленко. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – С. 244-249; Ганзбург Г. Либреттология: статус и перспективы // Музичне мистецтво: Збірка наукових статей. – Донецьк, 2004. – Вип. 4. – С. 27-34.
