|
Ave Maria! В вишині |
Наявність досконалих українських вокальних перекладів свідчить про те, якою мірою світова музично-поетична спадщина (тобто сукупність творів у синтетичних жанрах – опери, оперети, мюзиклу, ораторії, кантати, романсу, пісні, мелодекламації) опанована була українською культурою, які іноземні твори стали (а які не стали) подією музичного життя українців. Вивчаючи складний комплекс проблем, пов’язаних із побутуванням світової музики в українському культурному середовищі, необхідно застосовувати критерій, що його обрав свого часу В. Чешихін. Бажаючи відокремити ті явища, які належать до історії російської опери, від тих, що до неї не належать, він класифікував їх так: якщо іноземна опера, приміром, італійська, виконувалася в Росії італійською мовою, – то це є факт історії лише італійської опери; але якщо вона виконувалася в російських перекладах, то належить також до історії російської опери[1]. Екстраполяція того, цілком слушного принципа на камерні, концертні та культові жанри (пісенні, кантатно-ораторіальні) – веде до вірного розуміння значення вокальних перекладів і ролі поетів-перекладачів у загальномистецьких процесах.
Спроба зібрати бібліографічні відомості про видання вокальних перекладів і звести їх до єдиного реєстру[2] дала змогу оцінити набутки й прогалини. З одного боку, картина вражає багатством того, що накопичила українська перекладацька трациція. Фахівці (особливо філологи) не часто
