Ось тут колись бувала мати ваша!
Їй кланялись, давали честь бояре,
Сам князь із нею любо розмовляв, —
А нині що ми всі? Ми жебраки,
Нещасні, без кута, без кусня хліба!
Г а р н и ш. Не розумію, жінко, що ти мовиш!
Твоя одежа вказує жебрачку,
Слова ж твої — — Та хто ти? І чого
Сюди вдираєшся?
П р е д с л а в а. Де князь?
Г а р н и ш. На ловах.
Та швидко верне, ось що лиш не видно.
П р е д с л а в а . Я мушу бачити його.
Г а р н и ш. Про мене,
Тільки не тут.
П р е д с л а в а. Ні, тут! Я маю діло
Таке до нього. — —
Г а р н и ш. Це мені байдуже.
Я твому ділу не суддя. Та тут
У княжу спальню під грізьбою смерти
Не смію я нікого допускати.
П р е д с л а в а. Ти й не пускав мене — і будь спокійний.
Г а р н и ш. Вступися, жінко! Адже можеш
Хвилю заждати в сінях.
П р е д с л а в а. Ні вже! Пятий день
Чекаю я і все ніяк не можу
Князя побачить.
Г а р н и ш. Але-ж я не можу
Тебе лишити тут! Та-ж, князь, як скоро
Тебе побачить, не захоче й слухать
Твоєї мови, а велить відразу
Тебе й мене закинути в тюрму.
Вступися, не доводь мене до лиха!
П р е д с л а в а. Дарма! Ось тут при вогнищі святому
Сідаю. Діти, тут при мні сідайте! (Сідають.)
Тепер не смієш силою мене
Відсіля гнати. Відси я не вступлюсь,
Аж князь прийде. А що потому: буде,
Про це мені байдуже!
Г а р н и ш (заламує руки.) Жінко! Жінко!
Чи ти безумна? Господи, пропав я!
Ось князь надходить!
(У розпуці бігає по покою, ламаючи руки.)
Я В А I I.
Ті самі, К н я з ь і два слуги.
К н я з ь (у дверях, обернений до слуг.
А догляньте коней!
Не зараз до води! Нехай відсапнуть.
А витріть добре! Соколи є всі?
С л у г а. Усі. Я взяв їх під свою опіку.
К н я з ь . Глядиж! (До другого.)
А ти приглянь там за хортами!
У Босого скалічена нога.
Покличте Власа, щоб оглянув рану!
С л у г а. Я вже казав покликати його.
Чи ще що нам прикажете?
К н я з ь. Досить
На нині. Ви втомились. Відпічніть!
А завтра суд у нас! Пришліть мені
Варнаву! Чи полагоджено все,
Що треба?
Г а р н и ш. Я доглянув пане! Все
Готово: і шатро й лавки й столи.
Слуги відходять.
К н я з ь . А, ти тут! (Оглянувся й побачив Предславу.) А це що?
Г а р н и ш . (Кидається йому до ніг.) Карай
Мене чи милуй, княже! Це моя вина!
Не міг опертись їй. Така могуча,
Що виперла плечима двері спальні,
