К н я з ь (відвертається.) Ні слова більше! П р е д с л а в а (повзе за ним.) Тут стра шенна ----Князь. Годі! Не хочу слухать! Що-ж ти став, Гарнішу? Веди її! Гарниш. Ходіть! ходіть! Чи-ж завтра Не буде час сказати все, що треба? П р е д с л а в а (вст ає, ламаючи, р у к и .) Пропало все! Я чую, серцем чую: Пропало все! Добраніч, княже! Завтра.. Що-ж, може й завтра ще прийдесь сказати Те, що сьогодні слід було. А може... К н я з ь . Добраніч! (Предслава з дітьми і Гарниш відходять.)
ЯВА Князь
III.
І голос... голос той шпигнув мене Відразу в серце, щось таке у ньому Збудив... О, Боже! Із-за неї в тямці Зринає образ дорогий, коханий Моєї жінки. Адже це вона Предславу цю любила як дитину, Ховала і пестила і навчала І за Овлура замуж віддала! Я-ж сам її малою ще нераз І на, рукав гойдав і спати клав, Як власною дитиною втішався, Бо власних Бог не дав мені дітей! А нині що вона? Жебрачка! Жінка Ізгоя! (Ха'пається руками 'за голову.) Скільки це одціське слово Нещастя, горя, муки в собі має! А я й не думав досі так про це! Забув про неї, засудивши мужа! (Сидить <у, задумі.)
саі*..
Князь. Тьфу! Ото скажена жінка! Мов дикий звір із ланцюха зірвавшись, Так і вона тут інарпаесь і рвесь. І що за діло це таке у неї? Мене дотичить! Що там може бути Між нею й мною? Ну, я не цікавий. До завтра не далеко, будем знати! (Ходить по кімнаті, потім зупиняється коЛо стола і глядить у кут коло печі, де передтим ридіщА Предслава.) Яка страшна вона отут сиділа! Лиця невидно... Сірі ла х и 1, чорний На голові платок, лиш чорні очі, Мов вуглі два там жевріють в затінку. 1 Лахи — порвана стара одежа.
ЯВ А Князь
і
IV.
Г о с т о ми с л.
Гостомисл. Даруй, мій княже! Вже зовсім зібравшись,
Щоб їхати додому, я почув, Що ти вернув із довів і приходжу Тобі добраніч дати. К н я з ь (встає, радісно підходить до нього й подш йому руку, котру Гостомисл цілує.) Друже мій! Сіїасибі за все добре! Дуже в пору Навідавсь ти. Чи Все готове в нас Для завтрішнього суду? Гостомисл. Все готове. І до бояр гінців я розіслав.
