(Заслонюв котару,, гасить світло й засипліяє.) ЯВ А
VIII.
(Якийсь час павза. На сцені зовсім темно. •Іущ и віддих князя й зітхання крізь сон. Ча сом вирветься йому крізь сон якесь слово невиразне, раз чути: » ізго ї!а Нараз сцена роз’яснюється ярким світлом, являється Ангел і відхиляє котару. Видно на ліжку сплячого князя. Ангел 'бере йогот, руку 'й бу дить.) А н г е л (стиха.) Вставай, вставай, О княже Святославе! Прокидайсь! К н я з ь (крізь сон) Ні, ні, не дам тим дітям . пропадати. А н г е л . Вставай, вставай! Не час тобі ™ „ дрімати! п н я з ь (прокидається.) Га! Що це? Хто а тут? Ангел. Я ! Хіба не бачиш? К н я з ь . Хто-ж ти такий?
Ангел. Ану лиш, придивися! К н я з ь (сідає на ліжку.) Знайоме щось в очах твоїх, в лиці, В устах — скажи ще слово! А нг е л Пізнаєш ? К н я з ь . Ах, ти це, ти! Моя єдина, люба! Моя дружино! (Хоче обняти його, але зараз же опускає руки.)
1ЇЦ 2І
Лінивому, рабові! Верх бере Над духом втома. (Мовчанка.) Отакі маленькі, А вже ізгої! Без вини своєї, За батьків гріх, а мусять пропадати! Ні, ні, не дам! (Павза.) А скільки то крім них Так само йде! Ізгої! І чи-ж зможу Я всіх спасать? О, Господи! Вложив ти На мене хрест тяжкий, те князювання! Коли на те твоя святая воля, * Щоб хрест цей так болюче в саму душу Мені вгризався, га, нехай так буде! Це може й ліпше так!
Ні! Хтось інший ти! Лице розумне і поважне, щире, Мов брата мого! Ну, промов ще слово! А н г е л . Пізнав? Князь. Мій брате рідний! Де це т и — Та ні! Ті строгії черти, уста Так міцно стиснені, ота печать Рішучости й твердої волі На твойому чолі — промов ще слово! А н г е л . Пізнав? Князь. Мій батьку! Голубе! Яка-ж ц е Та ні! Ті очі сині як васильки,, Ті ніжнії уста, солодкий усміх, Ті дітські рученьки, що обіймали Мене за шию, поки Бог покликав До себе їх — ох, слово лиш промов, Нехай ще раз почую звук солодкий! А н г е л . Це я! Князь. Це ти! Це ти, моя єдина, Моя сердечна, незабутня доню, Котру мені на радість Бог послав, Та на тяжкеє горе та печаль По трьох роках опять забрав. Ох, дай Поглянути ще раз на себе! Дай Та ні! Опять не те лице я бачу! Опять якась кохана, люба постать Зринай мов з імли і за собою Всю душу тягне, розкіш всю і тугу. ___________________________ Б 1 •
д і о
•
і- А
- я и
№ ..
ш ифр
17
