Сторінка:Сон князя Святослава. Драма-казка у 5 діях. Зі вступом і примітками Петра Ол. Коструби. Львів, 1929.pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

А то якраз і кінь пропав! От ще Я видумав дурне та неподобне Із-за пустого сну зриватись з ліжка І гнатись з города бог-зна куди! Я В А Князь

IV.

під дубом і О в л у р сцени.

у

глибині

0 в л у р. Пропав їздець, немов піна на хвилі. Чи на коні помчавсь, чи де в гущавині Сховався? Ніч. Куди його тепер Нащупаєш? (Наближається до дуба.) Князь. От хтось іде! Невже Розбійник? Овлур. Що це? Чую голос чийсь!

А гов! Ти хто тут? Озивайся! Де ти?

К н я з ь : От дурень! Наперед питає: хто тут? А потім: де ти? Ти-б вперед спіймав, А потім би дивився, що спіймав. О в л у р . От лишенько моє! Не маю списа! А то я зараз би відбив тобі Охоту роздебендювать отту/г. К н я з ь . Не маєш списа? Бідний ти, небоже! Чи маю я позичити тобі? Ходи сюди! О в л у р (наближається до дуба.) Ага, ти тут! За дубом! На моїм місці! Князь. Так ти тут господар? О в л у р (кидається на нього з мечеМ.) Ти той їздець, що ось туди промчався? К н я з ь . Го, го! Як бачу, ти не даром1в лісі Живеш! Навчивсь лицарства від ведмедів. Хіба-ж так чесний лицар нападає? (Видобуває Меча й відбиває його <удари.)

О в л у р ( напираючи дужче.) Я не є чесний лицар! Я плюю На честь лицарську! Ось тобі за те, Що пригадав мені її! (Вдаряє на князя.) К н я з ь , (відбиваючись.) А прецінь Рука твоя про честь лицарську знає Ще більше ніж твої уста. Ти бєшся Як бравий лицар! Овлур. Смерть тобі за те, Що похвалив мене отак! Ось на! (Нападає.) К н я з ь (відбиває.) Га, як господар цього місця, маєш Все перший хід! Давай іще, давай! О в л у р (нападає але слабше.) Чи чорт якийсь! Стоїть немов скала! Мої найтяжчі, лютії удари Він відбива, немов пером махає. Та ні! Ще є в руках Моїх потуга! Ось на ще це! (Нападає, б'ються завзято.) Князь. Й цього мені ще мало. Ось дай тепер мені сказати слово. Чи так у вас рубають, як уі нас? (Нападає.) О в л у р . Ні, ти не чоловік! Ти біс якийсь! Таких ударів я що не івидав! (Бються.) К н я з ь . Ану-ко так! Овлур. Ще Бог поміг відбити. К н я з ь . А це! Овлур. І з цим дамо собі ще раду. К н я з ь . Ну, а тепер досить уж е! Піддайсь! (Вибиває йому меч із руки.) О в Л у р . От на тобі! Мій меч! Та ні, поганче, Не дочекаєш того, щоб Овлур