О в л у р . От то то й є! Й мене це здивувало. От я й засів ось тут, а хлопців своїх Під мостом посадив. Бажалось дуже Спіймати хоч одного з тих їздців. К н я з ь . І що-ж? Овлур. Спіймав насамперед коня — " Весь чорний, срібнії вудила і сідло Таке багате — Князь. Ах, це певно мій! О в л у р . А перед хвилею, заким ти тут Явився, я одного з тих їздців Поцілив списом. Скрикнув, бачилось, Що впав, та я не міг його найти. К н я з ь . Ну, як твій спис його поцілив, То вже йому не вискочить цілому. О в л у р . Я думаю, він скрився десь отут, Як впав з коня. А як не впав, то певно Його на мості хлопці переймуть. К н я з ь . А як ти думаєш, що це за люди? О в л у р . Вже що я думаю про них, нехай При мні це лишиться! Це, бачиш, діло Потрохи політичне. Ну, а я Ізгой, то що мені вже там мішатись В політику! Нехай собі про мене І голови ламають! Князь. А про те Не бійсь, цікавий! І спіймати хочеш Одного з тих їздців. О в л у р ( неохгтно.) От слабість людська. Ти знаєш, чоловік як та собака: Привикне, кажуть, бігати за возом, То біга й за саньми! Князь. Та цур їм всім! От краще думаймо, куди-б іти, Щоби добуть яку добичу нині? О в л у р . Ти, може, маєш дещо на умі? К н я з ь . Найшлось би. Бачиш, я тепер вночі
Підкрався під саму київську браму. Представ собі: відперта на стежінь! Сторожа спить уся немов побита. Хоч викради весь Київ — не почують! Ну, що, якби ми рушили та прямо У княжий двір? Оба дорогу знаєм І знаєм там всі ходи й переходи. Там швидко-б ми набрали — — Овлур. Годі, друже! Це добра думка, тільки не для мене. К н я з ь . Чому-ж це так? Овлур. Хоч скривдив князь мене, Та все-ж таки йому я присягав Буть вірним. Хоч служить йому тепер Не можу, та проте моя присяга Не позволя йому робити шкоду. Князь. Та й дивний ти! Чи-ж він завагувався Тебе самого знищити до тла? О в л у р . Даруй, мій друже! Дуже вагувався, Та що-ж, не міг інакше. Тут була Ціла історія. Колись за дня Я розповім тобі — тепер не час. Та як сьогодні йти нам на добичу, То ось тобі моя порада! Відси Найближчий нам є замок Гостомисла. К н я з ь . Що? Воєводи княжого? Овлур. Еге! К н я з ь . І думаєш, що зможемо до нього Війти? Овлур. Я вже віддавна маю око На нього. Дещо й підготовив. Маю Надію, що ця штука нам удасться. К н я з ь . Нам двом? Овлур. Еге! У мене хлопці добрі, Та все-ж не те, що ти! А там потрібно Немного спільників, найліпш одного, Та доброго, щоб вмів мечем рубати.
