К н я з ь . І думаєш, що я ----Овлур. Підем оба! Я знаю вхід! До замку я піду, Ти вартуватимеш при вході. Князь. Добре! О в л у р . Для обезпеки я покличу ще Двох хлопців, своїх, щоб за муром замку На нас чекали. Князь. Добре! Тільки живо! Вже північ буде, щоб ми не спізнились] О в л у р . Ось зараз! (Свище голосно.) ЯВ А
У.
Т і сашії, р о з б ій н и к. Розбійник. Ти це кличеш нас, Ватажку? О в л у р . Так, я. Розбійник. Це хто при тобі? Овлур. Наш новий Товариш, а імя його Ставур. Ти був на мості? Розбійник. Був. Овлур. Спіймали там їздця? Р о з б і й н и к . Спіймали лиш коня самого. Кров на сідлі, їздця нема. Овлур. Значить, їздець десь мусить бути тут. Я списом Посяг його. Так, слухай, друже! Зараз Біжи на міст і накажи від мене — Вас кілько там? Розбійник. Всіх пять. Овлур. Нехай один Лишається на мості вартувати. А два нехай ідуть шукать ось тут За тим їздцем. Найдуть його, то взять Живого, рану завязать і очі
У нього завязавши завести У нашу стоянку. Розбійник. Гаразд, ватажку! О в л у р . А ти візьми одного ще з собою, На коней! Враз поїдете із нами. Р о з б і й н и к . Чи за добичею? Овлур. Еге в Білград. У замок Гостомисла. Розбійник. Оце славно! Біжу! От буде радість товариству! (Відходить.) ЯВ А Князь
УІ.
і Овлур.
К н я з ь . Прудкі вони у тебе! Овлур. ї*о я з ними Товариш, брат. Вони це добре знають, Що я для себе зисків не гребу, А де погано, небезпека, там Я перший груди наставляю. Князь. Дивно! Сліпий той князь наш, що таких людей Так легкодушно відпиха від себе. О в л у р . Ти, брате, не прогнівайсь, а одно Тобі сказать я мушу: про князя Ти надто так не говори... нечемно. Я добре знаю, князь тепер на мене Гнівний за ті розбої і коли-б Мене дістав у руки, то напевно Мене-б казав повісить без пощади. Та що-ж, тепер я того й варт— Розбійник. Та князь проте — мій пан! Князеві Я присягав і не дозволю, щоб У моїм товаристві шарпав хтосі. Його повагу. Князь. Добре, мій ватажку! Спасибі за науку.
