Сторінка:Сон князя Святослава. Драма-казка у 5 діях. Зі вступом і примітками Петра Ол. Коструби. Львів, 1929.pdf/50

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Положи Ось тут на; столику мій меч! Тут обік Постав мій панцир! Шолом де? Х л о п е ц ь (вносить із сусідньої кімнати. Ось е. Гостомисл. Постав на панцирі! Чекай! Ті кінські Хвости, то знак воєнний! їх мені Не треба завтра. Завтра суїд:, то треба Заткнуть на шолом мирний знак — га, га! (Видобуває зі скрині китицю з пір я 'й за­ стромлює на) шолом.) Ось як! Ця китиця із піря, знак Спокою, а й вона для мене завтра Повинна буть щитом! (До хлопця:) Ну, що ти став? Чого так витріщивсь на мене? Ти Повинен буть у, мене і глухий Як стовп, сліпий , німий і глупий, чуєш? X л о п е ц ь. Так, пане. Гостомисл. Де є булава моя? Х л о п е ц ь (показує на стіну.) Чи ця? Гостомисл. Ні, це воєнна! А мені Потрібно тої, що з дзвінками, що Держу на вічах та на: судах княжих. Х л о п е ц ь . Вона у скрині. Нині ваша пані Давала1нам її почистить. Г о с т о м и с л ( виймає зі скрині булаву й по­ трясає нею, вона дзвоніт ь.) Так! І це моє оружжа буде завтра! Таким оружжам жаден полководець Не вигравав ще битви з так могучим Противником, як завтра вчиню я. (Клаіде булаву на столі обік 'Меча, до хлопців:) Тепер ідіть і спіть. А завтра рано,

Лиш засвітає, збудите мене. І будьте всі готові до дороги, Бо рано в Київі нам треба стати. (Хлопці кланяються й виходять.) ЯВА Гостомисл

Ш.

(саМ ходіАть по покою.)

Готове все! Заставлені всі сіті, Обсаджені стежки, напяті луки. Сам Бог, здаєсь, не вирве з рук моїх Оцього звіря! Щ е цю ніч він спить На пухових перинах, ще колишесь Безпечно у колисці слави й власти Великокняжої, і сам не знає, Що вже при корені його сокира! О, завтра він пізнає все, та буде Вже пізно! Мов залізним обручем Я обкрутив його, приспав його Славутню бачність, вколисав його, І здушу, здушу, як дитя в колисці.

ЯВА'

IV).

Т о с т о м и с л . З а п а в а входить у нічному вбранню, зі свічкою, 'Котру ставить на столі. Гостомисл. Ти ще не спиш, Запаво? Запава. Що-ж то? Чим ти Мене вважаєш? Чи-ж то я не жінка Твоя? Чи не дружина? Чи-ж то, пане, Не обовязок мій допомагати Тобі у твоїх замислах? Гостомисл. Так ти Ще й досі в кладовій була? Запава. А вже-ж! Хіба-ж я можу допустить, щоб слуги Без мене там порядкували? Ну, Воци-б мені ладу там наробили!