Сторінка:Софія Русова. Дидактика. 1925.pdf/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

стає небезпека, що широка і многобічка освіченість не буде осягнена й Дидактика, підпорядкувавшись Педаґоґиці, стане занадто вузьким одрізком. Однобічність першого типу особливо помітна в XVII в., коли хотіли словом “освіта” (або як тоді казали — Lehrkunst) усе охопити й у цю тямку входило й виховання, як це ми бачимо у творах Вівеса й у Великій Дидактиці Коменського. Він тямку “вчення” розширює, включаючи в неї навчання доброчинности, і звичаям і реліґії; ця тямка навіть захоплює родинне виховання та фізичне. За Гербартом Педаґоґіка є окремою дисципліною, Дидактика ж є її частиною, що коордінує навчання з кермуванням і з карністю. Вона має свої принципи навчання. Тепер Дидактику визначають як виховниче навчання (Erziehende Unterricht). 3 огляду на асиміляцію юнацтвом етичного матеріялу не можна нехтувати освітою й її установами, па що Гербарт вже вказував і шукав для освіти місця в системах культур і вказав на видатне значіння Дидактики для цих культур з її (нерозбірливий текст). Тоді може була б розвязка справи соціяльної й індивідуальної освіти та й узагалі цілої проблеми Дидактики. Відношення Педаґоґіки до Дидактики визначається взаїмним відношенням предметів обох дисциплін; і в вихованні, і в освіті бачимо два великих вияви морального світу Пранда, обидва належать до одної сфери — до комплєксу всіх засобів, що спричиняються обновлення соціяльного орґанізму, в цій сфері кожна з цих наук займають окреме Й цілком визначне місце.

Виховання не є видділом чи додатком до Дидактики: завдання, що охоронюють мораль життя, мають свою мету, мотиви, відповідні до завдань установи, відомі інтелєктуальні скарби, що повинні стати громадським майном, громадською власністю (Gemeinbesitz).

З другого боку і сама освіта є щось більше, ніж виховнича установа: придбання освіти це колєктивна праця, що утворює цілий організм молодого покоління.

Колиж ми придивимося — скільки ці обидві науки зробили в життю того або иншого народу, а те Й у цілому культурному життю, то нам і на думку не спаде визначати їм окремі місця. Виховання нацією своєї молоді йде у звязку з політичним та соціяльним уявліннями, її родинними та громадськими звичаями і світоглядом. Через те, коли йде мова про її мистецтво, поезїю, науку, літературу, треба мати на увазі, що народ уважає освітою ті духові скарби, які він віддає в загальний потік культури, й ті установи, що задовольняють його потреби.

 

7