Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/102

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

що »з голоду« та »темноти« лізе в революцію, а тут жінка з інтелігентного громадянства, досить популярна через свого чоловіка в Києві.

Тоді в Києві панував жандарський полковник Новицький, що наводив паніку на все громадянство, бо не було ані впину, ані меж його сваволі. На підставі своїх майже цілком необгрунтованих підозрінь він дозволяв собі арештовувати кого тільки хотів. Він завжди казав, що не такі йому страшні революціонери, як оті »ліберали-фарисеї«. Мені він у вічі казав, що я »гірша за всяку терористку, бо вмію приваблювати до революції широке громадянство«. Він не дозволив мені шити в тюрмі, бо »хіба ж вам можна довірити голку?« Приїхали ми до тюрми — на Лукянівці — тоді та місцевість була ще цілком незабудована і навкруги жовтого величезного будинку розлягалася широка пустка, а далі поля. З горішніх вікон видно було далечінь — волю-долю, а там, всередині були замуровані люди: хто жертви невдалого соціяльного ладу, а хто — свого чистого гарного ентузіязму. В ті часи ще був такий звичай, що кожного арештанта вдягали в тюремний одяг — груба сорочка, для жінок спідниця з грубого сукна і клясичний халат, а на ноги пантофлі. За все своє життя я не звертала уваги на свій одяг, але не забути мені цієї хвилини переодягання: яку образу, приниження моєї людської гідности пережила я в той момент, і як я раділа, що побачення відбувалося за ґратами, що я там сиділа в якійсь наче шафці, такій темній, що чоловік мій, мої рідні не могли бачити мого вбрання.

Перші дні арешту завжди дуже тяжкі, і не те мене гнітило, що їжа смердюча, що я сама в келії, що не давали мені ані книжок, ані праці, що цілу ніч підглядає за мною сторож, — але по цілих ночах я плакала за дітьми. В тюрмі було багато знайомої мені молоді, але ніхто не озивався. Боялися мене скомпромітувати своїм знайомством. Тюрма була збудована чотирикутником, вікна політичних виходили в унутрішній двір, вони були на такій висоті, що приставивши табуретку, можна було легко влізти на вікно. Бувало, як тільки пройде вечірня перевірка, і цілу тюрму обляже темна нічна тиша, політичні вже на вікнах і лунає поза мури українська пісня, виливається в її мелодії вся туга, журба молодої душі, ввесь розпач вязня, його змагання до щастя-волі. Заборона