Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/105

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

»Ну, Ноно, одягайся, ти вільна! Вдалося таки мені витягти тебе«. Я сама собі не вірила — я вільна, я вийду з цих мурів, я побачу діток! В одну хвилину скидаю в своїй келії поганий одяг, переодягаюсь, збираюсь, але… щось мені стає поперек мого щастя. Павла, голубонька моя, сама залишається в цих мурах, а там, по той бік двора всі дорогі товариші. Чи не зрада це покинути тут їх самих? Я кричу їм: »Прощайте, я йду на волю, дай Боже і вам усім того самого скорше діждатися!  Як у сні виходжу я з двора, махаю рукою всім, хто виглядає з вікон, а воротар, брязкаючи ключами, грізно мені каже: »Ну, ну, не балуй, барынька, видно назад в свою камеру хочеш«. — Але я вже його не боюсь, я по той бік муру, коло мене мій брат, він удає з себе суворого, що гудить мене за всі мої революційні вигадки, але я знаю, що він щасливий теж за мене. Аж десять тисяч взяли з нього жандарі, як заставу за те, щоб я жила в нього на поруках, поки триватиме слідство. Ми сідаємо в сани, їдемо Старою Житомирською, мене охоплює божевільна веселість, я радію снігові, радію собаці, що накидається на наші сани, і зовсім некоректно цілую свого Сашу на вулиці серед білого дня. — »От так революціонерка, тішиться, наче гімназистка!« — сміється мій брат, і ось ми вже на Андрієвському спуску з його помешканні, де по сходах біжать нам назустріч мої любі небоги Оля й Зіна. Правду казав мені колись Короленко: »Життя наше, завдяки піклуванням мудрого начальства, повне негативних радощів. От не були б ви арештовані, не зазнали б радощів визволення«.

Але повного щастя в житті не буває ніколи: моїх дітей, мого чоловіка не було в Києві. Олександер одержав посаду статистика в херсонському земстві і працював в Одесі. Забрав з собою і дітей, і з ними поїхала туди його мати. — »Ти маєш право теж поїхати в Одесу, але будучи під слідством, мусиш там являтися до поліції. Проте їдь як-найскорше, — додав мій брат, — одно те, що Олександер змучився, чекаючи твого визволення, а друге — ти тут почнеш туди-сюди бігати і знов попадешся«. Мене не треба було підганяти і хоч жіночий елємент родини дуже вмовляв хоч два дні спочити вдома від тюрми, я на другий день вже поїхала до Одеси.