справу, мою долю, то той так грубо з ним поводився, так суворо висловлювався про мене, що Олександер з обурення аж заслаб на жовтянку. У нього почалося запалення печінки, що потім лишило наслідки на все життя.
Підчас мого сидіння в тюрмі трапилась історія і з Олександром Ол. Коли приїхали до Єлисавету всі статистики, то склався цілий український гурток — Русов, Волошин, Грабенко, Теофан Василевський. Їх товариські сходини в справах статистичних праць здались дуже підозрілими жандарам. Найшовся якийсь регістратор, як то кажуть, молодий та ранній, що набалакав чогось про цих людей, і ось раптом одного вечера всіх їх арештували з пишним обвинуваченням в »малороссійских противоправительственных выступленіях« (?!). А що бракувало якихнебудь доказів, то за кілька днів всіх випустили…
Нарешті й мене випустили під »гласний надзор« на пять літ. Приїхав визволяти мене Олександер Ол. і дуже просив мене прийняти запрошення його сестри поїхати до неї в Афанасіївку хоч трохи відпочити. І ось після тюрми опинилась я у пишному осередку великих землевласників Катеринославщини. Старий Іляшенко вже помер, у маєтку господарював його син-одинак[1], військовий ремонтер, людина без високої освіти, мало розвинений, хоч досить добрий. Жонатий із красунею румункою і не жалів грошей на окрасу свого палацу. Чудовий будинок із фортепяном і грамофоном — на ті часи це була велика розкіш і рідко в кого бувало. Міра, його жінка, була дуже добра піяністка, і її гра була для мене великою втіхою. Радісно мені було бути з дітками; Лизавета Ол. ставилась до мене з великою ласкавістю. Але як тільки виїхав Олександер Ол., я стала почуватися страшенно чужою серед цього панського оточення. Після тюрми, після революційної праці, це панське життя ставало мені поперек горла, наче перенесли мене в часи середньовіччя, в часи феодалізму: селян і на обрії не видко, села було осторонь од панської са-
- ↑ З тексту виходить, що сестра Ол. Русова була другою жінкою поміщика Іляшенка, а його »син одинак« був від першої жінки, бо авторка раніш говорить, що Лисавета Олександрівна не мала своїх дітей. — Ред.
