Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/120

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

диби. З хуторів приїздили лише економи та орендарі здавати звіт своєму феодалові. їх, правда, садовили за панський стіл, бо добра Лизавета Ол. до всіх однаково була привітна, але як поводилась із ними пишна пані Міра та її мати-румунка! Щонеділі ходили до церкви, що поставив небіжчик пан, обідав піп страшенно фарисейського вигляду, приїздили військові, великі пані з сусідніх економій, і серед них я, українка, революціонерка, »безбожниця« і т. д. Тільки й радости в мене було — забрати дітей та йти на проходку в степ. Яка це краса оті катеринославські степи! Була вже осінь, повітря прозоре, небо чисте, станеш на могилі і куди не глянеш — навкруги степ розлягається, де чорний, оксамитний від ріллі, а де рудий від стерні. Високі будяки маячать одцвілими головками та вітер жене кудись сріблясте перекотиполе, денеде в ярочку біліє хатка, там хутір заховався коло криниці. Життя б оддав, щоб знов на тій могилі постояти. Але тепер уже степи ті заселені. Коли 10 літ пізніше я приїздила в Афанасіївку, то вже скрізь були села, стриміли в блакить невисокі дзвіниці і десь далеко вже проходила катерининська залізниця, чорні шини вже перетинали вільний степ, і димарі заводів затемняли ясний небосхил. Але в 80-х роках степ ще був вільний, величний у своїй недосяжній красі. До найближчої залізниці було 40 верстов.

Через місяць вийшов мені наказ вибрати собі »містожительство« десь, де нема »особого положения« чи військового стану. Порадившись із Олександром, я вибрала Верхнєдніпровськ — на півдорозі між Херсоном, де працював він із своїми статистиками, та Афанасіївкою, де жила Лизавета Ол., що так полюбила моїх діток. Верхнєдніпровськ був тоді ще майже селом великим, ще не було там жадної залізниці і тільки пароплавами по Дніпрі підтримувалася комунікація. Мене одвезла до Верхнєдніпровська своїми кіньми Лизавета Ол., постаралася влаштувати мене там по змозі ліпше і навезла мені всякої всячини для дітей. Почалося нове життя в 2-х маленьких кімнатках. Лизавета Ол. купила мені пяніно, і моя музика стала розвагою нашого життя. З дітьми на волі я почувала себе значно краще, ніж у афанасіївських палатах. Вчила потроху свого Мишуню, щось писала. Скоро познайомилася з піднадзорними політичними, що теж відбували там свій засуд. Це були