Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/123

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вдачі і дав їй конкретну реалізацію, почавши писати свої безсмертні драми[1]. М. К. Заньковецька вже готувалася виступати в його першому творі — »Бондарівні«. Наша сучасна театральна літературна критика недоцінює творчости Тобілевича і, на жаль, ми майже не бачимо його драм і, головне, його комедій на українській сцені, а проте скільки там правдивої і персональної і національної психології! Любі гості переночували в мене, вечеряли в саду і спали хто в саду, хто в хаті. Ранком тими самими шаландами повернулись до Херсону.

Другою подією мого життя в Алешках була візита Енґеля. Засланий до Сибіру з катеринославської тюрми, він втік із заслання і просто, як до найкращого друга, приїхав до мене. Чи ви бачили коли справжнього втікача? Яка мука, жах, постійне напруження уваги в його очах! Енґель хотів перебути в мене кілька днів, але коли я йому сказала, що я під доглядом поліції, що за мною досить отверто стежать, то жах охопив мого друга і він не міг уже ні хвилини залишитися спокійним. Але херсонська поліція довідалася ще скоріше, ніж місцева, що в мене »переховуються втікачі« і цю інформацію перехопив одразу наш любий товариш прокуратора Д. В. Маркевич. Він прилетів де мене, але обставив свій приїзд так, щоб не скомпромітувати ні себе, ні мене. Він узяв собі у прокуратора командировку, щоб оглянути Алешки, чи там усе спокійно з політичного боку. Можна собі уявити, як ми почували себе з Енґелем, коли несподівано до мене прийшов мало ще тоді мені знайомий Маркевич, що його я більше знала, як »товариша прокурора«. Спочатку він поводився зо мною, як звичайний приятель, а потім просив мене залишити його на самоті з Енґелем. Серце мені стиснуло в грудях. Але я вийшла. Потім Енґель мені переказав їхню розмову.

»Про ваше перебування у Софії Федорівни жандарі знають і щохвилини можуть прийти по вас. Ви мусите зараз покинути цю хату, бо у Софії Ф. є діти, яким вона потрібна«.

»Спокій Софії Ф. мені так само дорогий, як і вам, — відповів Енґель, і я, звісно, залишу її хату, але я не маю ані шеляга«.

 
  1. Під псевдонімом Карпенка-Карого. — Ред.