Наше херсонське життя йшло добре. Старший син Михайло вступив уже до 1-ої класи гімназії, дочка вчилася в мене в невеличкій групі дітей дитячого садку, брат був добре влаштований у земській лікарні, де був дуже гарний відділ для психічно-хворих під керуванням лікаря Поппера. У Олександра справа теж добре посувалася. Вже описані були повіти Одеський, Єлисаветський, Олександрійський, Херсонський. Мали розпочати тепер опис південно-західніх — Ананьївського та Тираспільського. Заведено біжучу статистику, і для неї в кожний повіт призначено окремого члена статистичного бюра: в Олександр. пов. — Борисова, а в Тираспольський намічали Авдієва. Бравнер, Русов, Грабенко і Василевський складали центр бюра в Херсоні.
Бравнер успів одружитися з дуже гарною панночкою Потоцькою, піяністкою, але, породивши двох дітей — дочку й сина, вони розійшлись. Бравнер дуже цим був засмучений та схвильований і довго жив самітним бурлакою.
Над нашим життям почали збиратися нові хмари. Після щасливої подорожі царя по всьому півдні України, після того, як при тім не виявилося сепаратистичної зради, можна було думати, що такий цілком спокійний край не потребує більше »військового стану« і що можна було б скасувати генерал-губернаторство. Але Роопові не хотілося тратити своє становище повновладного султана і ще менше хотілося йому позбавлятися тих 20.000 карб., які він щороку отримував. Треба було вигадати якусь небезпеку для держави, щоб самому в останній момент врятувати край від загибелі. До чого присікатися, щоб утворити цю небезпеку, як не до статистичного бюра, на кого накинутися, як не на Русова? І ось ми отримуємо наказ негайно виїхати не
