ковано в І т. творів Квітки, виданих у Харкові на початку 90-х років. Слідом за цим я написала огляд української журналістики першої половини XIX ст.; цю працю помістив журнал »Кіевская Старина«. Але ще цікавіша для мене була праця в відродженому товаристві »Общество Грамотности«. Мене обрали головою видавничого відділу, секретарем — Джонса, молодого університетського асистента (з походження анґлійця). В Товаристві брала участь вся харківська інтелігенція під головуванням відомого професора фізики Шимкова. Українці не дуже вітали це Товариство, бачучи в ньому лише новий засіб русифікації українського населення. Але я, з моїм природним оптимізмом гадала, що під цією фірмою можна буде видавати не тільки російські книжки, а й українські, а з російських вибирати на такі теми, що підносили б патріотичне почуття та давали позитивне знання. Населенню українських земель цього так бракувало, воно було таке темне, що я думала, поки нема української книжки, може й російські дадуть йому яке-небудь знання.
В ті часи в українстві постійно боролися ці два погляди — що краще для українського народу? Чи абсолютна темнота — значить ігнорувати московську школу, московські книжки, чи йти на компроміс — використовувати школу, яка є, книжки, писані чужою мовою, з огляду на те, що всяка наука до лісу не веде, а хоч і чужою мовою, все ж таки здіймає полуду з очей, будить свідомість взагалі, значить разом з нею і самосвідомість кожного народу, кожної нації. Вірна заповітам Драгоманова, я завжди поділяла цю останню думку і, змагаючи всі ми силами до здобуття для українського люду власної рідної школи, рідної літератури, я разом із тим завжди йшла назустріч того, що могло популяризувати науку, що відкривало доступ до неї, хоч би це робилось і російською мовою. За це мене дуже переслідували деякі українці, напр. Ольга Косач (Олена Пчілка) і Грінченко. Останній не прощав мені ніколи мого, як він казав, москвофільства і вбачав у моїх дружніх зносинах із російською інтелігенцією зраду українській справі. Але тому, хто мене добре знав, ніколи й на думку не спало б мене в цьому запідозріти. Я бачила, як тоді мало було українських культурних сил, як мало ініціятиви, матеріяльних засобів, щоб про-
