вадити свою громадську справу так, як, напр., провадили її поляки за царського режіму. Вони вкрили цілу Польщу мережею приватних національних шкіл, і вміли з тим ховатися від переслідувань, бо мали допомогу духовенства і свідомої національної буржуазії. Ми не мали нічого подібного, і, крім 2–3-х родин, що посилали дітей вчитися за кордон, щоб уникнути російських шкіл, всі, навіть українці, що висловлювали шовіністичні погляди в своїх громадських промовах, спокійнісінько посилали своїх дітей до російських ґімназій, а чомусь простому людові не давали змоги йти до освіти тим самим шляхом. І Науменко, і я, і родина Рубісових не раз здіймали питання про орґанізацію своєї ґімназії на приватні кошти, де б діти виховувались у більшій національній свідомості, де б вони вчилися рідної мови. — Ніколи не знаходилося для цього ані потрібних грошей, ані належного числа батьків, ані персоналу вчителів. При такому безсиллі не гріх було поширювати освіту й ворожою мовою.
Перша книга, що її видало харківське Товариство, була моя »Жанна д'Арк«. Джонсові пощастило ввійти в зносини з одним комерційним товариством для продажі хліборобських машин. Їм треба було поширити свою рекляму, і вони згодилися оплачувати нам всі кошти друку одного або двох аркушів, аби на останній сторінці друкувалася їхня оповістка. Згожувались також друкувати наші видання в потрібній для нас кількості примірників — 20.000–30.000. Це, звісно, відразу поставило нашу працю на певний ґрунт. Так видано мого »Карла Великого«, Родакової — »Розумовського«, мого »Сковороду« та інші книжки.
Разом із видавничим відділом зорґанізувався відділ народніх читань. Ініціатива тут належала мені, але на чолі відділу став відомий професор-фізіольоґ Данилевський. При Товаристві була недільна школа, що її відвідували робітники и робітниці.
Школою кермувала пані Максимович, багата, старша вже жінка, правдива представниця застарілого вже на ту пору жіночого нігілізму. Ходила завжди стрижена, в дуже простому темному одягу, курила папіроски, залюбки підтримувала »принціпові« розмови. Вона мала одну дочку, що її кохала всім своїм чулим, хоч і в твердій оболонці, серцем. На її горе ця викохана,
