Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/144

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ківського земства, і все разом мало вже велику вартість цікавої історичної памятки, Ігор Ігорович завередував, як це часто буває з хоровитими старими людьми, вперся, що він не хоче друкувати цієї праці, що не настав іще час, щоб публікувати всі ці історичні матеріяли, що він запише цю працю в тестаменті університетові, але з забороною друкувати раніше якогось певного терміну. Даремне приїздили до нього і ректор університету і голова земської управи, запевняючи, що це його обовязок довести до кінця таку цікаву, потрібну працю, Гордієнко був невмолимий. І Олександер Ол. справедливо міг ремствувати, — для чогож він так старався з цією працею, ночі просиджував над цими матеріялами, перевіряючи їх? Невжеж для того тільки, щоб гнили вони в таємних сховах університетської друкарні?

Ще добре, що О. О. не лишився без заробітку, коли так раптово скінчилась ця праця. Його закликали до Києва міським статистиком. Олександер Ол. так любив Київ, що радий був би на всяку працю туди їхати, хочби й на гірше становище, аби в Києві. А тут ще зявляється змога статистично студіювати й описувати це улюблене місто і визначати його стан точними цифрами. Та й наші родинні обставини так складалися, що вимагали нашого спільного життя у Києві: жінка мого брата, Катерина, після тяжкої хвороби на туберкульозу вмерла, лишивши 5 душ своїх малих дітей і двох старших пасербиць, ще дуже молодих. Олександер і я ставали природними опікунами усієї цієї родини.

Ми найняли велике помешкання на розі Володимирської та Благовіщенської, обєдналися і ще раз почали нове життя. В нашому помешканні була велика заля, і ми часто використовували її для ріжних українських зборів, напр. для святкування роковин Шевченка. Потім одного разу якось приїхав гарний торбанист, зібрались музиканти, між ними Мик. Віт. Лисенко. Надзвичайно гарна постать високого торбаниста, ніжні звуки торбану справили на авдиторію дуже гарне вражіння. Памятаю надзвичайно гарне виконання ріжних варіантів думи про Саву Чалого.

Я мала насолоду жити вже не під надзором поліції. Але таємний надзір всеж таки постійно почувався. На той час Науменко саме розпочав організацію київського »Общества Грамотности« і пропонував мені що-