з того, що без усякої вини посадив хлопця в карцер, звелів його вдягти в арештанське вбрання та продержав його на хлібі й воді до самого вечора, поки переляканий Колпинський не прибіг дізнатися, що сталося з хлопцем і не забрав його додому. Навпаки, жіноча гімназія, де вчилась моя Люба і де в кураторській раді були й проґресивні елєменти харківського громадянства, як Шимков, Максимович та інші, постановила тоді звільнити від плати за навчання мою дочку. До Міші де-далі директор почав так чіплятись, що пройшлося перевести хлопця до ліберальнішої 3-ої харківської гімназії, де він і скінчив середню освіту 1895 р.
Я в тюрмі не знала спокою, поки мені на побаченні діти не сказали, що тато вже вдома. А Олександер Ол. із природньою своєю добродушністю ще й жалував за своєю тюрмою: в камері, казав він, так добре писати, ніхто не заважає, нема тих усіх людей, що товчуться у нас у хаті цілий день!
Побачення мої з рідними відбувались досить вільно, в кімнаті коло канцелярії. Приходила, звичайно, Зіна з дітьми, і Люба приводила навіть свою чорну собаку Тамару. О, як ці побачення підбадьорували мене!
»Справа« моя набирала все більше політичного значіння. Приїздив до мене головний »прокурор для особливих справ«, розпитував мене взагалі про український рух, чого саме ми домагаємось, в чому нас обвинувачують, як українофілів. На прощання сказав, щоб я йому подала »об'яснительную записку« про український рух, таку, щоб він, як сенатор, міг показати в сенаті. На побаченні я передала це Зіні, просила, щоб мені допомогли скласти таку записку, або може відмовитись мені подавати її? Мені переказали, що я конче мушу скласти таку записку, що, може, це справді краще розяснить культурний бік українського руху. На щастя мене за три тижні випустили, і цю записку я склала вже за вказівками Олександра Ол. і подала її сенаторові, що дуже гарно мене привітав і казав, що якраз оце їде до Петербургу, то й візьме записку з собою. Я дуже жалкую, що в мене не залишилося копії цього документу і про долю його я не знаю нічого.
Випустили мене лише тимчасово, на час слідства, що тяглося цілий рік, і наше життя в Харкові йшло далі своїм заведеним порядком. Літом мене з дітьми за-
