Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/156

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вже був переконаний земець-політик; він брав участь у всіх земських з'їздах і на всіх земських зборах провадив політику земсько-ліберальну. Він був гарний публіцист і писав у земських справах у журналах »Русская Мысль« та »Русское Богатство«, де його шанували дуже. Щирий, сердешний, він енергійно працював, особливо в шкільництві, підтримував народне вчительство, що в ньому завжди мало свого оборонця. Як тільки мав вільний від праці день, він рад був поїхати в своє село Кизі недалеко від Чернигова. Там зорганізував дуже гарну школу, читання, часто сам читав і розмовляв із селянами. В Кизях літом завжди зїжджалася молодь і вела гарячі політичні дискусії. Часто лунали там українські пісні. Сам Хижняков не належав до українських організацій, але признавав право української мови, української книжки в школах і завжди підтримував українські вимоги на земських зборах. Належачи до партії к-д., він ніколи не міг собі уявити України, відділеної від Росії; гаряче любив свою Чернигівщину — частину України і рад би життя своє віддати за те, щоби її населенню як найкраще жилось і в економічному і в національному напрямі. Він приймав участь в усіх тих земських і кадетських з'їздах, що підготовили першу революцію 1905 р. і уперше проголосили владу царя обмеженою парляментом — Думою. В 1895 р. Хижняков мусів покинути свою улюблену працю — на земських зборах »праві« перемогли і головою ґуберніяльної Земської Управи вибрано консерватиста Уманця. Хажнякову довелось для заробітку працювати обезпеченевим агентом. Вмер він у 1917 р. за кілька днів до лютневої революції.

На жаль, Долгоруков не довго провадив так гарно свою миротворчу і поступову діяльність. Він десь заразився сипним тифом, що про нього тоді ще мало чуть було, і як поодинока жертва цієї хвороби, не зважаючи на всі медичні засоби, помер ще молодий і повний сил. Це була страшенна втрата. І в тій гарній залі, де він так гостинно вітав завжди всіх своїх гостей, чи вбогих, чи багатих, де чернигівська молодь так часто весело танцювала, стояла труна, запечатана, щоб не було зарази, і ніхто не смів підходити до неї. Але на вулиці тисячний натовп провожав дорогого небіжчика на двірець. Звідти його мали повезти до родинної до-