А в вікна йшли з садів чудові пахощі рож, цвітучого винограду, цвітучих маслин, оливкових дерев, розкішний південь наче заспокоював наші болі своєю чарівною красою. Тепло, повно квітів! Нікуди правди діти, скільки разів наші студентки та студенти-французи крали ці квіти вночі з тих розкішних садків! Були й такі студентки, що цілком акліматизувалися у Франції, виходили заміж за французів. Французи, і професори, і студенти, добре ставилися до наших студенток і відзначали їхню працьовитість. Казали: »Якщо ви ввечорі пізно, коли все місто спить, побачите освітлене вікно, то будьте певні, що то вчиться руська студентка«. Студенти, хоч спочатку, коли зявились наші студентки, і сіпали їх за коси, але потім ставали гарними товаришами, допомагали їм у студіях, — бо поганенька підготовка наших жіночих ґімназій дуже утруднювала нашим студенткам студії на медичному факультеті. Одна з студенток була на правничому факультеті, виявляла великі здібности, і ми всі нею пишалися.
Як почались вакації, і південне сонце запекло вже не жартами, всі розлетілись, хто куди міг. Ми для ощадности поїхали на 2 місяці над Женевське озеро. В селі Анієр мали одну кімнатку і обід у простого селянина, та невеличку терасу над самим озером. Було дешево, гарно й затишно. Я, як завжди, мала якусь платну літературну працю, і раділа, що могла спокійно писати. Люба їздила з товаришами по озері і студіювала хемію, з якої на іспиті провалилась. Малий Юрко після операції грижі, що йому зробив у Монпеліє дуже гарний хірург, набирав сил і знання французької мови, граючись із дітьми господині.
А Олександер Ол. з захопленням писав про своє нове життя в Полтаві, про нові, цілком українські типи дідичів, що їх йому доводилося спостерігати. Він їздив до родича Гоголя, члена повітової полтавської управи. Там була така бабуся, що ще памятала М. В. Гоголя. Хотілося вже додому, вакації кінчались, я вже знала життя в Монпеліє, і Люба там себе почувала, наче в рідному оточенні. Ми розлучались не без суму. Перед від'їздом разом оглянули Шільйон на протилежному березі озера, і вона подалась на південь, а я з Юрком — на північ. В Базелі оглядали твори Бекліна, Дюрера, — і далі, не зупиняючись, через Київ у Полтаву.
