А з Петербургу давній приятель Ол. Ол., чернигівський земець Шликевич, тоді директор страхової контори »Надежда« в Петербурзі, закликав Ол. Ол. зайняти посаду начальника статистичного відділу тої контори. Петербург, столиця, чи ж дозволять там жити тому, кому заборонено перебування майже в половині України? Але міркування начальства були завжди таємницею для простих смертних. Відповідь Плєве була цілком несподівана. Проситеся до Петербурґу — це можливо, тут ви не страшний для нас, тут ви свій сепаратизм не піднесете вгору, тут ви не шкідливий. Хоч ви обоє під »ґласним надзором«, але я вам дозволю жити в столиці. Ще несподіванішою була більша ласка начальства: зденервований усіма цими подіями Ол. Ол. прохав дозволу на два літні місяці поїхати за кордон, і це йому теж дозволили. Все, що хочете, лише покиньте Україну, — здавалось хотіла нам сказати влада.
І ми покинули Полтаву, як покинув її перед тим і Міша, виключений за українство з харківського університету. Він еміґрував теж за дозволом начальства й учився в Ляйпціґу в відомого ґеоґрафа Ратцеля. Вирішили ми зїхатися в Римі: донька з Монпельє, син з Ляйпціґу та ще наймолодша сестрінниця Галя Ліндфорс й її подруга, красуня Оксана Василевська. Літо було таке холодне, що Ол. Ол., жартуючи, казав, що він рад би не то що в Рим, а в саму Африку їхати, щоб погрітися. Та хотілось не так фізично нагрітися, як одійти хоч на якийсь час від того тяжкого кошмару, що гнітив усе життя під царським режимом. І мандрівка наша справді була чудова. Три тижні в Римі ми оглядали всі його чудові руїни з таким знавцем клясичности, яким був Ол. Ол. Потім Неаполь з його чудовою затокою, Помпея і грізний Везувій з своєю незмінною »фумаролею«. Немає такої іншої країни, як Італія, з її життєрадісним, талановитим народом, ці вуличні серенади, тарантелля, що її танцювали емігранти на величезному пароплаві напередодні від'їзду в чужі невідомі краї, чорноокі діти в лахмітті з повними жменями макарон — все це, ця мішанина високого мистецтва й злиднів, ця південна чарівна краса неба, моря, рослин і печать клясичної давнини на всіх руїнах — цього ніде не побачиш в такій гармонійній красі! І тут відчувалась якась єдність, якась подібність цього південного народу з нашим укра-
